Право постійного користування не може бути успадковано

Право постійного користування не може бути успадковано

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду наголосив на неможливості спадкування права постійного користування, розглядаючи справу про визнання прав на земельну ділянку.

У листопаді 2015 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів, треті особи: Нікольська районна рада Донецької області, Нікольська селищна рада Нікольського району Донецької області, про визнання права власності на Ѕ частини у складеному капіталі фермерського господарства та визнання права постійного користування Ѕ частини земельної ділянки в порядку спадкування за законом.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що після смерті його батька відкрилася спадщина, до складу якої входить селянське (фермерське) господарство “Кумуржи Христофор Дмитрович”, засновником якого був спадкодавець. Йому на праві постійного користування належала земельна ділянка площею 19,96 га, розташована на території Володарської селищної ради за цільовим призначенням – для ведення селянського (фермерського) господарства. У встановлений законом строк він звернувся до Володарської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте постановою нотаріуса йому відмовлено у видачі свідоцтва у зв’язку з відсутністю документів підтверджуючих право власності на вказане майно на ім’я померлого.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що право користування земельною ділянкою, що виникло у спадкодавця на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 08 квітня 1999 року не входить до складу спадщини і припинилося внаслідок його смерті, крім того, позивачем не доведено наявності будь-якого майна, яке входило до складу фермерського господарства “Кумуржи Христофор Дмитрович” або його вартість, не визначено частину майна, яка безпосередньо належала спадкодавцю на час його смерті, оскільки він був не єдиним учасником фермерського господарства, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Оскільки між власником спірної земельної ділянки (органом місцевого самоврядування) та головою ФГ “Кумуржи Христофор Дмитрович” не укладався договір, положеннями якого передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), тому згідно із вимогами частин першої та другої статті 407 ЦК України, відсутні правові підстави для визнання за спадкоємцем права користування чужою земельною ділянкою.

Разом з тим ФГ “Кумуржи Христофор Дмитрович” не позбавлено можливості звернутися до власника земельної ділянки (органу місцевого самоврядування) для оформлення своїх прав на користування нею. Такий висновок ґрунтується на правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16 та 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс15, які відповідно до статті 360-7 ЦПК України 2004 року є обов’язковими для застосування судами.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до статті 19 Закону України “Про фермерське господарство” до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із частиною першою статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке, а тому відсутні правові підстави для визнання за спадкоємцем права власності на земельну ділянку.

При цьому, між власником спірних земельних ділянок (орган місцевого самоврядування) та головою ФГ “Кумуржи Христофор Дмитрович” не укладались договори, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а тому згідно з вимогами частин першої, другої статті 407 ЦК України, відсутні правові підстави для визнання за спадкоємцем права користування чужими земельними ділянками.

Твердження заявника про те, що суди не звернули уваги, що органом місцевого самоврядування його батьку передано земельну ділянку у пожиттєве володіння з правом спадкування, є безпідставними, оскільки чинним законодавством України не передбачено такого права на земельну ділянку, як довічне успадковане володіння, і таке право не може входити до складу спадщини і не може бути успадковано.