Суд з іноземним елементом: як вручити судову повістку?

Суд з іноземеним елементом

Однією з основних конституційних засад здійснення правосуддя та елементом справедливого й публічного судового розгляду, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про дату та місце судового розгляду.

Під час здійснення провадження у цивільних справах може виникнути необхідність виконання процесуальних дій за межами України. При цьому існують певні складнощі при виникненні потреби у судовому захисті порушених прав та вирішенні цивільних справ з іноземним елементом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право», іноземний елемент – це ознака, яка характеризує приватноправові відносини та виявляється (у нашому випадку) в такій формі: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.

Належне повідомлення осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників процесу щодо проведення попереднього судового засідання або судового засідання у справі здійснюється шляхом вручення судових повісток ( в цивільному процесі регулюється главою 7 Цивільного процесуального кодексу України, надалі за текстом «ЦПК України»).

Згідно ЦПК України суд направляє судові повістки – повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному ЦПК України та Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему тільки у випадку наявності офіційної електронної адреси. Якщо така адреса відсутня, судова повістка підлягає врученню в порядку, визначеному міжнародними договорами. Здійснення судових викликів за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи здійснюється після початку її роботи, відповідно.

Згідно статті 502 ЦПК України, якщо в процесі розгляду справи суду необхідно провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому відповідним процесуальним кодексом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Однак, якщо такий договір відсутній, повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, надсилається Міністерству юстиції України, останнє, відповідно Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичним каналам.

Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року (далі – «Конвенція») передбачена додаткова можливість використання консульських, дипломатичних каналів – ці можливості необхідно перевіряти по кожній запитуваній країні окремо на сайті Гаазької конференції з міжнародного приватного права в розділі «Практична інформація». Судовий документ вручається за допомогою дипломатичного (консульського) представництва за місцем проживання (перебування, місцем роботи) фізичної особи чи місцезнаходженням юридичної особи.

Тобто, при виникненні необхідності звернення з таким дорученням першочерговим для суду є перевірка наявності міжнародного договору або Конвенції, учасницею якого (якої) є Україна та країна, куди необхідно спрямувати судову повістку.

Потрібно враховувати, що у разі передачі документів по основному каналу (через Міністерство юстиції України) питання вручення документів регулюються законодавством запитуваної держави, а не Конвенцією; у разі ж передачі документів по одному з альтернативних каналів (відмінному від поштового каналу і прямого дипломатичного та консульського каналів), питання вручення документів регулюються законодавством запитуючої держави.

Центральний орган (в Україні це Міністерство юстиції України) запитуваної держави, обов’язком якого є отримання прохань про вручення документів здійснює процесуальні дії згідно до положень статей 3-6 Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень (далі – «Інструкція»). Відповідно до п. 6.7 Інструкції, суд чи інший компетентний орган України надсилає доручення безпосередньо до Центрального органу іноземної держави.

Запит (доручення) у рамках міжнародної правової допомоги про виклик особи, яка перебуває за межами України, направляється компетентному органу іноземної держави не пізніше шістдесяти діб до дати явки особи або в інший строк, передбачений міжнародним договором.

Доручення про вручення судових документів складається судом чи іншим компетентним органом України у формі прохання, відповідно до Конвенції. Зміст і форма судового доручення про надання правової допомоги мають відповідати вимогам міжнародного договору. Судове доручення про надання правової допомоги оформлюється українською мовою, відповідно до міжнародних договорів України та ЦПК України. До судового доручення додається засвідчений переклад офіційною мовою відповідної держави, якщо інше не встановлено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 12 Конвенції вручення судових документів, отриманих від договірної держави, не потребує оплати або відшкодування зборів або витрат в зв’язку з врученням, здійсненим запитуваною державою. Однак, якщо запитувана держава за вручення документів вимагає оплату, до пакета документів додається копія платіжного доручення згідно з п. 6.7 Інструкції.

Запитуючий орган має сплатити або відшкодувати витрати, що виникли в зв’язку з виконанням доручення та при використанні особливого способу вручення. Всі запити про вручення, що не супроводжені належною оплатою, як цього вимагають запитувані держави повертаються без вручення.

Відповідно запитувана держава також може відмовити у виконанні такого прохання лише якщо вона вважає, що таке виконання порушить її суверенітет або безпеку. Судові повістки, що підлягають врученню за дорученням суду, вручаються особисто фізичній особі чи її представникові або представникові юридичної особи під розписку.

Якщо резидент запитуваної країни відмовився одержати судову повістку, суддя, уповноважений працівник суду робить відповідну позначку на судовій повістці, що підлягає врученню резиденту іноземної країни. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою. Крім того, відповідно до положень Конвенції особа має право відмовитися від отримання документів, якщо вони складені мовою, яку вона не розуміє. Остання має право вимагати судовий документ перекладений на мову запитуваної країни.

Виконання або неможливість виконання з об’єктивних причин судового доручення запитуваною країною, підтверджується протоколом, іншими документами, складеними чи отриманими під час вчинення процесуальних дій щодо виконання доручення, засвідчуються підписом судді та скріплюються гербовою печаткою, надсилається до суду запитуючої країни.

Якщо, резидент запитуваної країни не з’явився на судове засідання, суд може скасувати чи змінити судове рішення. Однак перед тим, перевіряється чи дійсно судова повістка була доставлена особисто резиденту запитуваної країни або за його місцем проживання в спосіб, визначений його внутрішнім правом, передбачений Конвенцією, і що в кожному, з випадків, вручення або безпосередня доставка були здійсненні в належний строк, достатній для здійснення резидентом захисту своїх процесуальних прав.

Отже, своєчасне доведення до учасників судового процесу (в тому числі, якщо сторона цього процесу нерезидент) значимої процесуальної інформації (повідомлення у належній формі про час і місце розгляду справи), створює підстави для реалізації на їх власний розсуд потенційно наявного у них комплексу процесуальних прав. Оскільки суд може діяти лише в межах території своєї держави, вручення судових повісток можливе лише шляхом його звернення з проханням про надання міжнародної правової допомоги до відповідної країни, діючи згідно зі всіма нормами міжнародного права.